22.03.2013

СПОГАДИ ПРО ПЕРШУ ВЧИТЕЛЬКУ

Присвячується прекрасній вчительці, колезі, подрузі Валентині Василівні Кардаш
Легко починати свою розповідь про цю світлу й прекрасну людину. Про справжню, від самого Бога вчительку. Важко, дуже важко згадувати про неї, бо ось уже два роки, як серед нас її немає.
Коли прозорого світанку 19 березня 2011 року перестало битися її гаряче серце, всі були шоковані: «Як? Чому? Ще ж учора була в школі...»
Жаль, що смерть не вміє відповідати на запитання і забирає свої жертви зненацька. Того трагічного дня я дала слово написати про Вас, Валентино Василівно, про Вашу працю, людяність, про Вашу велику любов до учнів, до професії Вчителя, бо людина живе доти, доки її пам’ятають.
Ваш шлях у педагогіці продовжувався сорок років. Це ж скількох випустили Ви у світ, скільком віддали часточку свого гарячого серця?!
«Квітів, якомога більше квітів і білого серпанку на обличчя», - з цими словами проводжали Вас Ваші вихованці, колеги, друзі. Ви лежали посеред весни, а сотні живих квітів сумували разом з людьми. Місто несло Вас над головами, але не в смерть, а в безсмертя.
Згадався мій прихід у тринадцяту школу. Пам’ятаю Вашу усмішку та прекрасні сині очі. Ви були тоді в розквіті сил, не боялись ні шкільного, ні міського керівництва, бо для Вас вищим джерелом цінностей була дитина. Цей маленький невмілий школярик мав у Ваших руках вчителька.jpgшліфуватися, щоб згодом вигравати багатьма гранями. У цій справі Вам не було рівних. Тому й летіли до Вас маленькі ластів’ята навіть тоді, коли покидали Ваше гніздо і ставали п’ятикласниками. Аж поки не залишали шкільний поріг, щоб на цьому порозі почути Ваше тепле: «Будьте щасливі! Ви - найкращі!»
Доля дала мені шанс працювати з Вами впродовж чотирьох років. Головне у Вашій педагогіці було дуже простим: треба навчити дітей працювати і розбудити в них жагу до знань.
Кожних чотири роки у Вас був новий Вересень, і ви схвильовано говорили: «Знаєш, це вже зовсім інші діти. Як змінилось життя за чотири роки! Лише ми залишимося такими ж...»
Найголовнішим у Вашому житті була школа. Звичайно, були й рідні діти та онучка, але Ви вміли однаково сильно любити як своїх дітей, так і чужих. Хоча для Вас чужих дітей ніколи не існувало...
У траурному марші я помічала заплакані, безпорадні погляди Ваших вихованців. Часто доводилось розмовляти з батьками ваших дітей. «То була незвичайна вчителька - вона від Бога. Таких, мабуть, у наш час вже й немає», - казали вони.
Нині я дякую Богу за те, що наші стежки переплелися. Я навчилась у Вас мудрості, педагогічної майстерності та найголовнішого – любові до дитини, віри в її сили та розум.  
... На Вашій могилі, яку я час від часу провідую, мені ввижається ангел, що сповіщає про силу Вашої любові.
Наталія ГОНЧАРУК, вчителька НВК №13

Теги: Валентина Кардаш, вчителька

Повернення до списку


Текст повідомлення*
Захист від автоматичних повідомлень
Завантажити зображення
 

Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:







 

ПЛАТА ЗА МИР
ПЛАТА ЗА МИР Вона не буває мізерною. Іноді за неї розраховуються сотнями, сотнями тисяч або й мільйонами життів. Іноді - банально відкуповуються. Та буває й таке, що спочатку, немов на заклання, посилають найвідважніших, найміцніших. Тисячами хоронять, щоправда, з почестями, як героїв, а потім на їхньому прахові укладають так зване «перемир’я», підкріплене ганебним «особливим статусом частини Донбасу».
Чи можна після цього говорити про «єдину Україну», якщо одному...